З естетики:
Історія трапляється в цирку в Парижі в 1970-х. (...) Багато чого зроблено з романтики циркової атмосфери, польоту в повітрі на трапеції тощо тощо. Думайте тут про цирк, а не про цирк. Ми робимо рифи Старого Світу щодо романтики та невибагливості рингу. У пачках немає слонів, що ходять на задніх лапах; це щільноокі жонглери та зухвалі смертнолюбні художники-трапеціони та сумні клоуни П’єро, навіть якщо клоун П’єро - наш герой, Торіносу, „Пташине гніздо” - має фальшивий червоний ніс. Невибагливість виходить від циркового майстра, який підкачує своїх артистів кожному, хто готовий заплатити. (...) А ще є танді-декаданс - привиди, які блукають в дію, схожі на дівчат-підлітків, навіть якщо вони є братом героя, і покинуті жінки-невротики, що спричиняють біль, і буракон, і можливе вбивство, і негласна жалоба, і герой здається, загине в будь-яку хвилину від кінцевого побоювання.
